1. Вплив Березневих статей на становище Війська Запорозького

Березневі статті передбачали збереження в Україні урядування Української козацької держави, її адміністративно-територіального устрою, суду й судочинства, фінансової та податкової систем. Було підтверджено всі права та привілеї козацтва, шляхти, духовенства, містян та незалежність гетьманського уряду у внутрішній політиці. Козацький реєстр встановлено в 60 тис. осіб. Зі свого боку, український уряд визнав протекцію царя, погодився щороку сплачувати податки до російської скарбниці, утратив право на самостійні дипломатичні відносини з Річчю Посполитою й Османською імперією, а також повинен був ін-

формувати царський уряд про зміст переговорів із посольствами іноземних держав. Так чи інакше, дослідники сходяться на думці, що це був договір двох держав, який забезпечив Гетьманщині міжнародне визнання.

Березневі статті 1654 р. - комплекс документів, якими було юридично оформлено українсько-московський договір, досягнутий під час переговорів у Переяславі (18-23 січня) й у Москві (23 березня - 5 квітня). Оригінали документів не збереглися, відомі тільки копії та чернетки. Договір складався з кількох документів: «Статті Богдана Хмельницького» (від 2 квітня), «Жалувані грамоти» царя гетьману й Війську Запорозькому, а також шляхті (від 6 квітня). Договір був чинним до укладення українсько-польської Гадяцької угоди 1658 р.

Переяславська угода й Березневі статті 1654 р. докорінно змінили військово-політичну ситуацію не лише на теренах України, а й загалом у Центрально-Східній Європі. Значення українсько-московського договору полягало в тому, що він юридично зафіксував акт відокремлення й незалежності козацької України від Речі Посполитої. Незалежно від політичних цілей царський уряд, як видно з Березневих статей, дав козакам те, на що ніколи не погоджувався польський король - визнання козацької державності. Зобов’язання Московського царства вступити у війну проти Речі Посполитої й надати козацькій Україні допомогу при відбитті татарських нападів зумовило новий етап війни, у якому по один бік стало українсько-московське військо, а по другий - польсько-татарське.

Назвіть ключові пункти Березневих статей 1654 р. Як вони вплинули на становище Української козацької держави?

2. Воєнні дії 1654-1655 рр.

Українсько-московська угода заклала перш за все умови для військового союзу. Вона не встановлювала західного кордону козацької держави - він міг бути там, куди дійде українсько-московське військо. У наступі був зацікавлений і царський уряд, який давно прагнув повернути Смоленськ і Чернігово-Сівер-щину, утрачені за умовами Поляновського миру 1634 р. Уже навесні 1654 р. московське військо за підтримки 20-тисячного козацького війська на чолі з Василем Золотаренком, згодом ніжинським полковником, вступило до Білорусі й захопило значну територію. Невдовзі зайняло й Вільно (нині Вільнюс). Ці події збіглися зі смертю кримського хана Іслам-Ґерея. На троні його замінив Мегмет-Ґерей IV, який більше за попередника враховував інтереси татарської знаті, зацікавленої в матеріальних вигодах від походів на українські землі. Не зв’язане після Переяслава жодними зобов’язаннями перед козаками, татарське військо нещадно спустошувало українські землі. Правобережжя, де ще недавно спостерігався господарський розвиток, перетворювалося на безлюдні терени.

У запорозьких козаків був особливий культ Богородиці-Покрови як заступниці та захисниці від ворога. Головна січова церква завжди була на честь Покрови. Її ікона була в кожному козацькому курені. Зображували її і на хоругвах, під якими козаки виступали в походи. Перед кожним походом навколішки ставали на молитву до Пресвятої Богородиці - «Під Твою милість прибігаємо». У другій половині XVII - XVIII ст.

набув поширення новий тип ікони - «Козацька Покрова». На ній під покровом-омофором Богородиці іконописці зображували українських ієрархів, гетьманів і старшину.

Ікона «Покров Богородиці» із зображенням Богдана Хмельницького та архієпископа Лазаря Барановича. Перша половина XVIII ст. Походить із Покровської церкви с. Дешки на Київщині

Восени 1654 р. коронне військо під командуванням Станіслава Потоцького вирушило на Поділля й Брацлавщину. Хмельницький відкинув пропозицію нового кримського хана відновити військовий союз, розірваний після Переяславської угоди. Відтак у січні 1655 р. польсько-татарське військо оточило Умань, яку обороняв полк Івана Богуна. Щоб укріпити місто й зробити фортечні вали неприступними, він звелів облити їх водою і перетворити на крижані гори. На допомогу захисникам Умані з-під Білої Церкви вирушило українсько-московське військо. Полтавський полк під орудою Мартина Пушкаря, який ішов попереду, аби уникнути оточення польсько-татарським підрозділом, зайняв оборону у фортеці Охматові на Черкащині. 29 січня 1655 р. війська противників зійшлися в битві, яка на лютому морозі тривала всю ніч. Ущухла лише 1 лютого після того, як козакам вдалося домовитися з татарами про нейтралітет. На допомогу Пушкарю поспішив і Богун, який вирвався з Умані.

Втрати сторін в Охматівській битві були великими, а залишки війська такими виснаженими, що аж до весни бойові дії припинилися. Улітку 1655 р. українсько-московські сили розгорнули наступ, який завершився у вересні— листопаді облогою Львова і взяттям Любліна. Тоді польське військо зазнало поразки під Городком поблизу Львова. Союзники розпочали облогу Львова, яка тривала шість тижнів. Однак якщо Б. Хмельницький схилявся до компромісу, то В. Бутурлін на чолі московського війська наполягав на капітуляції містян і присязі царю. Урешті-решт на припиненні облоги Львова наполіг шведський король Карл Х Густав, який також воював із Річчю Посполитою, однак до того часу вже досягнув своїх цілей. Гетьман не пішов на конфлікт із Швецією, погодився на викуп і віддав армії наказ зняти облогу Львова й повернутися в козацьку Україну.

У переговорах із Б. Хмельницьким під час облог Львова козацьким військом у 1648 і 1655 р. від імені міського магістрату брав участь Павло Лаврисевич - представник православної громади міста, один із найбагатших тогочасних львів’ян, старійшина Львівського Успенського братства. Під час облоги 1655 р. разом з іншими львів’янами -представником католицької громади Самуїлом Кушевичем і вірменської Христофором Захновичем - відмовився присягати на вірність московському царю і видати євреїв, з якими козаки пов’язували економічні утиски українців. Згодом син Лаврисевича - Степан, також старійшина братства, - представ-

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Мудрий, Аркуша